Реферат даосизм і його вплив на китайську культуру - банк рефератів, Первомайскненій, доповідей, курсових

Історія даосизму. стор.5.

Батьки даосизму. стор.8.

Дао і інші основні поняття даосизму. стор.12.

Чому я вибрала саме цю тему?

Чому я вибрала саме цю тему для свого реферату? Чому я пишу його саме про даосизмі?

Справа в тому, що особисто я предпоНовомосковскю робити такого роду роботу не про те пред-мете, який я знаю добре, а про те, що я знаю погано, про те, в чому не з'ясуємо с-юсь, про те, що мені буде цікаво вивчити просто для себе.

Ну, посудіть самі, чи можна було зацікавитися подібною темою!

Що таке даосизм? Питання це з давніх-давен привертає увагу дослідників Китаю, проте дати на нього короткий і ясний відповідь виявилося дуже складно. Бо "даосизм" - поняття досить багатовимірне і багатозначне.

Даос живе тим, що жваво навіки - капіталом духу. Даосизм є перш за все виправдання традиції. Правда Дао - це те, що дається нам перш, ніж ми пізнаємо самі себе, і вона є те, що перейде від нас до майбутніх поколінь після того, як ми підемо. Що ж це таке? "Класики" даоської тра-діціі дають по видимості туманний, а по суті дуже точну відповідь: все те, що існує "саме по собі" (цзи Жань), що ні породжене людським умствова-ням і стурбованістю, що не несе на собі друку натуги, напруги, насильства.

Мудрість прихильника Дао - це не знання і не мистецтво, а якесь вміння - абсолютно невміле - «не затемнювати суєтним деланием великий спокій буття". Даосизм, таким чином, втілює саму серцевину східної думки, завжди вимагала від людини знайти повноту свого буття через самоусунення, явити глибину небажання, яка таїть в собі саме одухот-Ворен бажання. Тому даосизм не є філософією в класичному розумінні цього слова, бо він не цікавиться визначеннями понять, логи-ними доказами і іншими процедурами чистого умогляду. Чи не яв-ляется він і релігією трансцендентного Бога, який від своїх уклін-ників віри і слухняності. Його не можна, нарешті, звести і до мистецтва, майстер-ству, практиці у власному розумінні слова, бо мудрість Дао не затверджує необхідності що-небудь робити. Швидше, даосизм - це "шлях цільного суще-ня", в якому умогляд і дія, дух і матерія, свідомість і життя виявляються зібраними у вільному, безмежному, хаотичному єдності (і сюй). Така єдність, як і більшість основних понять даосизму, наскрізь парадоксально, і тому даоські вчителі замовкають, коли у них просять це пояснити. Як сказано в "Дао-де цзін", головному каноні даосизму: "Знаючий не говорить, а говорить не знає". І в іншому місці: "Коли низький людина чує про Дао, він сміється. Якби він не сміявся, це не було б Дао. "

Даоські мудреці нічого не доводять і не проповідують. Вони навіть не вчать якомусь певному способу життя. Їх мета - дати вірну жит-ненную орієнтацію, вказати шлях до осередку життєвого досвіду - вічно відсутнім і вездесущему.

Не будучи в строгому сенсі, як вже говорилося, ні філософією, ні релігією, даосизм поєднує в собі риси того й іншого. За вченням даосів, воістину існує лише велике Дао - одвічної, нескінченна, немис-лімое, що не має "образу, смаку або запаху", ніким не створене, воно "саме собі стовбур, саме собі корінь", що охоплює і вміщає в себе все суще . Даоси називають його "вищим Вчителем", "небесним предком", "матір'ю світу" або "творцем речей", але вони не чекають від нього конкретної зацікавленості в їх особистій долі або долі Всесвіту, бо в світі все відбувається "само собою", кожне мить часу і кожна частинка буття абсолютно самодостатні.

Це означає, що і саме Дао не є, по суті, принципом світобудови. Дао, стверджується в даоської літературі, "не може володіти навіть собою", воно "має, не володіючи". Дао ежемгновенно і невпинно змінюється, "втрачає себе в світі кінцевого і змінного". Але, "воістину, немає нічого постояннее мінливості" - в своєму самопревращении Дао повіки стоятиме.

Звідси то важливе місце, яке займає в даосизмі вчення про космо-генезі - творінні всього сущого. Даоси вчать, що світ виник з первозданного Хаосу, який вони називають також Єдиним диханням (і ци), Початкових диханням (юань ци) або Великою пустотою (тай сюй). Творіння ж світу є результат самовільного розподілу первинної цілісності Хаосу. Спочатку Хаос, чи Єдине подих, розділилося на два полярних початку: чоловіче, світле, активне Ян і жіноче, темне, пасивне Інь; з "двох почав" виділилися "чотири образу", відповідними-ющие чотирьох сторонах світу; "Чотири образу" породили "вісім меж" світобудови і т.д. Ця схема записана в найдавнішому китайському каноні "І цзин" ( "Книга Змін"), що містить загальний для всієї китай-ської традиції звід графічних символів світового процесу Дао.

Світ, за уявленнями даосів, є "перетворене Єдине", плід метаморфози Дао. У даоської традиції в зв'язку з цим говорилося і про перетворення першолюдини, яким сНовомосковсклся напівлегендарний осново-положнік даосизму і верховне божество даоської релігії Лао-цзи. Світ для даосів - це "перетворене тіло" (xya шень) Лао-цзи. А це означає, що між серцем людини і тілом передвічного Дао існує глиб-чайшего внутрішній зв'язок. Людина і світ в даосизмі нерозривні і взаємо-мозаменяеми.

Отже, даоська картина світу - це нескінченно складний, справді хаотичний візерунок явищ, де немає одного привілейованого образу, однієї "єдино вірної" ідеї. Як писав Чжуан-цзи. "Вся тьма речей - немов розкинуться мережу, і ніде не знайти початку".

Говорячи про китайську культуру, ми звикли розглядати її як щось єдине і цільне. Однак, це зовсім не так стосовно китайської давнини. Подібно до того, як сам Китай (тоді царство Чжоу) був поділений, починаючи з середини I-ro тис. До н.е. на безліч окремих, що ворогували між собою царств, також і культура його являла собою картину значного різноманіття; існувало кілька типів культур, тільки пізніше сплавлених в великому загальнокитайському синтезі.

Засновником даосизму традиційних сНовомосковскется Лао-цзи, що жив за переказами на рубежі VI-V ст до н.е. і перед тим як піти назавжди з Китаю на Захід, який залишив у начальника прикордонної застави Інь Сі виклад свого вчення під назвою "Дао-де цзін".

Для світогляду "Чжуан-цзи" величезне значення мала концепція "урівнювання сущого" (ци у), згідно з якою світ являє собою якесь абсолютне єдність. У ньому немає місця чітким кордонів між речами, все злито один з одним, все присутній в усьому. У цьому світі немає ніяких абсолютних величин, ніщо саме по собі не є ні прекрасним, ні потворним, ні великим, ні малим, але все існує тільки щодо чогось іншого і в тісному внутрішнього зв'язку і взаємозумовленості.

Для традиційної китайської філософії була нехарактерна віра в безсмертя конкретно душі. Реальною визнавалася тільки єдина психофізична цілісність живої істоти. Сам дух розумівся цілком натуралістично: як витончена матеріально-енергетична субстанція (ци). Після смерті тіла це «ци» розсіювалося в природі. До того ж даосизм успадкував від шаманізму вчення про множинність душ - тварин (по) і мислячих (хунь). Тіло виступало єдиною ниткою, що зв'язує їх воєдино. Смерть тіла сприяла роз'єднанню і загибелі душ. Тому вже в глибоку давнину велике значення надавалося засобам продовження фізичного життя, а довголіття (шоу) стало однією з найважливіших цінностей китайської культури.

Однак, даосизм не задовольнився ідеалом простого фізичного, нехай навіть і нескінченного, продовження життя. Істинний даоський безсмертний (сянь) в процесі руху по шляху безсмертя радикально трансформував, перетворював своє тіло, яке згідно даоської вченню набувало надприродні сили і здібності: вміння літати по повітрю, ставати невидимим, одночасно знаходитися в декількох місцях і навіть стискати час. Але основна трансформація в процесі занять даоської медитацій - духовна: безсмертний в повній мірі відчував і переживав даоську картину світу, реалізовуючи ідеал єдності (единотелесности) з усім сущим і з Дао як таємничою першоосновою світу.

Шлях до безсмертя по даоської вченню припускав заняття складними методами особливої ​​психофізичного тренування, багато в чому нагадувало індійську йогу. Вона передбачала як би два аспекти: вдосконалення духу і вдосконалення тіла. Перший полягав у заняттях медитацією, споглядаючи-ням Дао і єдності світу, єднанням з Дао. Застосовувалися і різні складні візуалізації божеств, що символізували собою особливі стану свідомості і типи життєвої енергії.

Другий полягав в специфічних гімнастичних (даоинь) і дихальних (сін ці) вправах, сексуальної практиці підтримки енергетичного балансу організму та заняттях алхімією. Саме алхімія і сНовомосковсклась вищим шляхом до набуття безсмертя.

Алхімія поділялася даосами на два типи - зовнішня (вей данину) і внутрішня (ней данину). З них тільки перша була алхімією у власному розумінні цього слова. Вона передбачала створення алхімічної реторті як би діючої моделі космосу, в якому під впливом вогню визріває еліксир безсмертя. Головна відмінність китайської алхімії від європейської - її вихідна найтісніший зв'язок з медициною: в китайської алхімії навіть золото "виготовлялося" як еліксир безсмертя. Даосскими алхіміками було накопичено найцінніший емпіричний матеріал в області хімії та медицини, значно збагатив традиційну китайську фармакологію.

До Х ст. "Зовнішня" алхімія прийшла в занепад, і їй на зміну прийшла "внутрішня" алхімія. Вона представляла собою алхімію лише за назвою, оскільки була нічим іншим, як упорядкованим комплексом складних психофізичних вправ, спрямованих на трансформацію свідомості адепта і зміна ряду його психофізіологічних параметрів. Однак, вона запозичила у власне алхімії її термінологію, способи опису практики, зробивши назви мінералів і речовин символами психофізичних процесів та їх структур.

Послідовники "внутрішньої" алхімії виходили з положення про повну подобі мікрокосму і макрокосму, людського тіла і всесвіту. А раз в тілі людини є все, що є і в космосі, то немає ніякої необхідності створювати його модель в тигель і ретортах: саме тіло є подібною моделлю. Отже, можна створити нове безсмертне тіло з речовин, соків і енергій власного тіла. Особливу увагу в практиці "внутрішньої" алхімії приділялася управління енергіями, що протікають, відповідно до її теорії, з особливих "каналах" (цзин) тіла, і які накопичувались в особливих резервуарах (данина тянь, інд. Чакри). Управління ж енергіями досягалося за допомогою концентрації свідомості і візуалізації (ці гун). Подібно "зовнішньої" алхімії, "внутрішня" також зібрала дуже багатий матеріал для китайської медицини.

Даосизм іноді називають національної релігією Китаю, але це визначення не зовсім вірно. По-перше, даосизм розповсюдився і серед деяких інших народів, що живуть по сусідству з китайцями. По-друге, дао-си не тільки не проповідували свою релігію в суспільстві, але, навпаки, тща-кові приховували свої таємниці від непосвячених і навіть не дозволяли мирянам бути присутнім на найбільш важливих молебнях. До того ж даосизм завжди був розділений на безліч самостійних сект, де "мистецтво Дао" передава-лось від вчителя до учня в таємниці від сторонніх.

Схожі статті